8 березня

Посеред спекотного літа  згадалось мені як недавно захтілось  відсвяткувати 8 березня  у зимових Карпатах, погоду обіцяли хорошу, то ж спокуса була велика. Життя.. чи то скорше інтернет, звів мене з близькою мені по духу Мар'яною, нашкрябавши компанію, яку я ще незнала-небачила вживу до відїзду, вирішили їхати до Попа Івана, шукати підсніжників)))))))

Ото все дійство вдало описав Сергій Александров (який смачно готує вівсянку, какао і бавиться в чорного альпініста))). Багато букв від нього і фото від мене та Мар'яни:

 Зимова Чорногора – омріяна не одним поколінням любителів зимової гірської романтики. А фантастичні краєвиди старої обсерваторії на Попі Івані ваблять до себе протягом усієї довгої карпатської зими. Тут особливо людно (якщо цей термін можна віднести до малолюдних суворих гір) на свята. Так, кажуть що тут на Новий рік одночасно святкувало близько 50 людей! Здавалося, що обсерваторія перетворилася на людний гуртожиток! І березневі свята – не виключення: вже давно форуми рясніли питаннями щодо сніжно-льодової обстановки на Чорногорі та варіантах добирання до неї. А добирання сюди дійсно веселе: спершу – до Франківська, далі – маршруткою або на перекладних до Верховини, а далі – чекай автобуса, що курсує раз на день і то не завжди, або винаймай авто, яке тут не з дешевих і ще й не завжди є.

От ми й вирішили зробити нашим дівчатам найкращій подарунок на 8 березня – влаштувати сходження на гору Піп Іван Чорногорський (а в народі просто – ПІЧ). Всі проблеми з добиранням вирішило власне авто. Виїхавши зі Львова 6 березня близько 5-ї ранку, об 11-й були вже в Дземброні. Дорогою стріли групу, що пішки долала відстань від Ільців до Дземброні, але нажаль нічим допомогти їм не могли – машина ж не гумова, а нас п’ятеро плюс наплічники. Залишивши авто біля магазину (а ми тут виявилися не одні – були ще туристи з машинами), розпочали підйом на Смотрич. За останні три дні тут випало багато пухкого снігу, і чим вище підіймалися, тим ставало його більше. Видимість була обмежена через низьку хмарність та невеличкий сніг, хоча місцями вітер роздмухував хмари і з’являлися просвіти. Десь за годину дістали до туристичного притулку. На диво він добре зберігся, але якщо не вжити реставраційних заходів, дуже скоро він може зникнути назавжди, як і десятки інших, колись відомих туристичних ночівель.

Зупинившись тут на кілька хвилин, знов продовжили шлях. Якщо до притулку ще трохи проглядалася стежка, то далі вона цілком зникла під свіжонаметеними кучугурами, а прохід через ліс взагалі ледве був помітний. У лісі сніг був дещо менший, ніж на долині – але вийшовши на гребеневий підйом на Смотрич, почали провалюватися місцями по груди. Доводилося тулитися ближче до скель, де місцями сніг був менший. Підійшовши під вершину Смотрича стало зрозуміло, що до обсерваторії не дійдемо – сили були вичерпані, сутеніло, посилювався сніг і вітер, тож, втрамбувавши ділянку під намет, стали на ночівлю. Увесь шлях денного переходу зайняв шість годин.

Морозний ранок (на термометрі було –12) нас зустрів більш менш ясною погодою, тож вдалося зробити ряд гарних знімків. Поки пакували речі, нас обійшли дві групи знизу – по наших вчорашній траншеях в снігу вони здолали цей шлях з меншими зусиллями, проте далі їм довелося продовжити нашу справу, тож тепер ми без зайвих зусиль менш ніж за годину дісталися до головного чорногорського хребта. На хребті видимість погіршилася через туман і хуртовину, тож далі йшли “у молоці”. Щоправда провалювалися менше – на хребті переважав твердий фірн, тож ще десь за годину з лишнім дійшли до Попа Івана. Оскільки то були вихідні, народу на Чорногорі було як на “стометрівці” – народ лазив туди й сюди, торуючи одні одному стежки та трамбуючи стоянки під ночівлі по всьому хребті у найнесподіваніших місцях. Але, як не дивно, у засніженій обсерваторії ночували тільки ми одні – усі десь геть розбрелися – хто на Веснарку у колиби, хто на Марічейку, хто поспішав геть донизу. Вночі температура впала до –14, був невеличкий вітер, але в кімнаті з замурованим снігом вікном було затишно. Велика подяка тим, хто так добре попрацював – нарізавши крижані “цегли”, та вклавши їх у віконний отвір!

На ранок погода була просто пречудова! На фоні синього неба з хмар стирчали верхівки гір. З часом хмари опускалися і гори повставали у всій своїй величі та красі. Не можливо описати словами, і навряд передадуть фотознімки усе те, що відчуваєш у такі моменти і що бачиш на власні очі. Це треба тут побувати та пережити!!! Таке 8 березня запам’ятається надовго!

Зворотній шлях був дещо легший, тож від ПІЧ до Дземброні дісталися 4 години (не рахуючи ще 30 хвилин на зупиники для фотосесії). А далі нас чекала ще довга дорога додому, щоправда кажуть, що зворотній шлях завше коротший...

Приємно коли бажання здійснюються, коли в твому житті зявляються нові, позитивні, хороші люди...Неймовірні відчуття охоплють тебе  в зимових горах, все таке маштабне, величне, дух перхоплює, ти закохуєшся в ті світанки, в смішні кучегури, в звук рипіння снігу під ногами, в білосніжні простори. Стоючи там на хребті, так високо, де тебе обдуває холоднющий Чорногірський вітер і одночас  сонце зігріває твоє обличчя .....я почувалась дуже щасливою.