Початок Сиджу на роботі і намагаюсь заставити себе працювати.. а в думках ..тільки одне.. скоро в гори…
Були закупи, пакування, короткий сон і таксі до вокзалу. 3 17 їдем в поїзді до Франківська, я, Юля та Діма… Люблю спати в поїзді, заколисує, заворожує))) Невстигло мені щось наснитись.. як провідниця нас вже будить .. ще трохи і буде Франківськ , де на нас чекає автобус до Буковеля. Пакуємося, я помічаю на задньому сидіння знайоме обличчя, але ж то світ тісний, Антон і компанія їдуть в Бистрицю, а далі на Сивулю. Бачу в них гітару..ех шкода таки що всім нам трохи недано на ній грати(( Водій дуже повільно віз нас до місця старту, видимість була чудова.. тільки но покотились з міста як побачили перед собою Ігровець, Високу, Сивулі… краса то яка…..
Приїхали в осередок Карпат де стоять дорогі фазенди, будуються к-ка рівневі паркінги, купа робочих, охорони… Це місце якесь таке несхоже, нетипове для наших гір.. Наслідки Буковеля переслідували нас аж до самого первалу Столи… купа трас, техніки, багнюки.. Нарешті, долаючи км за км, ми вибрались за межами цивілізації!!!!!!!!!!!
Перевал Столи Ми там були два роки тому на змагання, знайома стежка, краєвиди, колиба. До нас вибігає собака, переляканий такий, ми якраз влаштували перекус то ж маєм чим поділитись. Він їв тільки те що йому давала я, принюхувався, приглядався, чомусь ніяк не наважувався підійти до Дімки, все ходив кругами.
Згодом з колиби донісся шурхіт.. дивно..хто тут можу бути.. визирає дідок.. років так за 60 в трусах і у футболці, засмаглий такий.. зовсім несхожий на типового гуцула на полонині.. ми трохи насторожились.. зав’язалась розмова.. як виявилось дорога до річки Зубрівка завалена, но нас то нелякало. думали що вже бачили всі мего буреломи)) Дідок дав нам к–ка порад, попросив собоку не годувати і сховався у напівзруйновані колибі… Цікава зустріч.. купа запитань.. і здогадок
Бурелом ааааа…ото був спуск… на карті декілька нещасних км і ти внизу.. а в результаті ми борсались між тими поваленими деревами хто-зна скільки часу… стежку то губили, то знаходили, пригинались, перескакували, дряпались об гілячки ,корчі… там були мраки,.. весь схил був такий дикий, непрохідний.. якось спутились вниз до струмка, спочатку трохи стало легше ..а потім все по колу… але ми вижили))), вибігли на поляну і розляглись на зеленій траві. В такі моменти буває так добре, отак лежати на сонечку і нікуди не спішити, а яка вода в річці смачнюча, прохолодна… і ні душі навколо.
Юля підчас бурелому
Юля після бурелому)))
Стоянка біля р Зубрівка Ото ми вже навідпочивались в той день.. А яке небо було…ммм .. таке соковито синє. Поки ми отак розважались з сторони лісу до нас спустився мандрівник, звали його Михайло, з Одеси. От люблю я гори за отакі випадкові знайомства з цікавими людьми. Люди тут стають відкритішими, привітнішими, щирішими… Михайло виявися другом Івана, що живе на первалі Столи, ще одне пітвердження що світ тісний))) Приїхав до нього в гості і мандрує собі Карпатами час від часу. От вирішив навідатись до Довбушанки, але втратив стежку, попав спершу в бурелом,а потім в густий жереп, загубив окуляри, ніж. Вже бачив перед собою вершину, але так і не міг пробратись, ледве спустився, думав що вже ночуватиме в лісі. Наслухавшись тих всіх ужастиків ми трохи насторожились, небуло бажання знов блудити між поваленими деревами. Михайла ми відгодували, сфотографувались на пам'ять і побажали щасливої дороги без буреломів до первалу)).
Метаморфози
наш модний магнітофон)))
31.04.2010
г. Довбушанка Сон в горах міцний.. і прокидатись завжди так ліньки…. Найгірша тортура мабуть вилазити з теплого спальника)) ну майже.. як контрасний душ))) Макарони з сиром на сніданок, швидке пакування наплечників і ми вже в дорозі. В передчутті пригод після вчорашньої зустрічи)) Ми були трохи розчаровані.. адже на шляху не зустріли бурелому і жереп був не такий густий)) На хребет вийшли швидко.. видимість посередня.. ех згадується вчорашня погода і синє небо
на фоні г.Довбушанки
Ще пару хвилин і ми на вершині, а навколо таки гарно. Добре видно хребет Чорні полонини.. далі проглядається Свидовець, Чорногора… по ту сторону видно центральні горгани.. милуюсь і згадую що в наплічнику є яблука… Які ж вони були фотогієнічні.. ))
г.Довбушанка (1755 м)
На спуску ми зблудили.. ну не помітила я того розгалуження.. чесно… і в результаті вийшли трохи не там де тре))) але таке життя)) невсе так просто і гладко))
г. Малий Горган, г.Синяк Коли ми підійшли під 201 маршрут.. була спокуса йти зразу в Яремне.. і вже зранку бути дома.. але пермогла цікавість.. чи зможем ми знов набрати висоту пройти Малий Горган і Синяк ..і не заснути на маршруті)))
наші щасливі обличчя =Р
я, Юля і Довбушанка
Незнаю де взялись сили, але ми йшли.. йшли впевнено.. навіть небуло гіпер важко….отак деколи сама собі дивуєшся.. підйом на Малий Горган ще той... пригадалось зразу чому я його не люблю..згадалося як ми тут в дощ спускались...бррр...
Підйом на г. малий Горган
г. Малий Горган (1593м)
Вид з г.малий Горган на г. Синяк
Правда десь під Синяком.. страшно захтілось їсти.. в кишені знайшла недуже смачні іриски.. але вибору небуло.. довелось жувати.. тре було йти.. бо скоро стемніє.. Розчарував захід сонця.. раптом найшла хмара і все зіпсувала.. дорога здавалась довгою.. каміння під ногами увесь час тримало в напруженні.. тільки б неуступитись.. жереп розірвав другу пару моїх штанів.. захланний))
захід сонця
одинока вершина г.Синяк (1665м)
Спустились в ліс якраз коли стемніло.. швидко найшли місце для стоянки.. Сил небуло.. страшенна втома… так хотілось зануритись в спальник .. і спатииии.. Була вечеря.. частину якої я випадково розлила… були пісні… тепла ніч…. та солодкий такий довгоочікуваний сон.. мммм….
1.04.2010
Ранок третього дня Ось такі краєвиди були поруч з нашою стоянкою, в голові промайнула думка, що звідси мабуть неймовірний схід сонця, заради якого тре буде сюди повернутись знов)))
красивий жереп))
На полонині Хомяків, як завжди живе купа народу, можна їх зрозуміти… адже навколо така краса .. Мабуть якби не така попсовість даного місця воно б могло стати одним з улюблених.. але нажаль сміття, випадкові «туристи» роблять своє зле діло..
полонина під г.Хомяк
Чомусь вирішили підійти до Женецького водоспаду не по трасі а зверху))) такі дурацькі рішення переслідували наші голови весь похід)) опинились ми над водоспадом.. спуск.. був стрімкий.. і толком небуло за що триматьсь.. На спеціально обладнаній площадці було купа матрацників. .які приїхали сфотографуватись на фоні водоспаду.. .. і тут ми… з великими наплічниками котимся пори водоспад… на хвильку стали звьоздами))) Ми вирішили невідставати від народу і теж собі наробити знимків і помитись.
спуск Женецького водоспаду
А далі.. ми довго топали.. довго чекали маршрутку. .і дуже довго добирались додому… з нашим везінням ледве не застрягли в Ходорові.. але всетаки.. на перекір долі в 00 00 були у Львові.
Немає коментарів:
Дописати коментар