Як відчайдушно можна кататись на санях коли тобі вже не 10, ех… і най всі розбігаються, а скільки радості від прикрашання ялинкових гілок цукерками, вирізання сніжинок, розвішування гірлянд.
І навіть не хочеться вмикати світло, затишно сидиться біля свічки. Скидаємо потрохи фліси, пічка так розкочигарилась, що скоро будемо відкривати вікна.
Довгий стіл, купа всього смачного, гомін, побажання, закарпатське вино. В нас тут 10 кілограм мандарин, і ніхто вже не сумнівається що взяли забагато.
В кімнаті десь на 20 квадратів розгортається ціла детективна історія, хто з нас мафіозі, виникають несподівані аргументи, підозри, потрібно все вияснити до Нового року. Добро перемогло за 5 хв до 24.
Вибігаємо на пагорб, під ногами хрумтить сніг і ми споглядаємо як небо вибухає від феєрверків і в кожного свої очікування, плани.
Я ще досі не можу повірити що Його немає, пригадую як минулоріч на Куколі розмовляли про Кавказ,...він так про нього мріяв. Інколи мені страшно робиться від думки що все враз може перевернутись. Спотикаючись об свою слабкість, так хочеться навчитись жити тут і тепер.
Тоді вночі дивилась на людей поруч, я раділа тому що вони є в моєму житті, нашим мріям, нашій любові і мабуть від болю ніяк не ізолюєшся, інша сторона медалі???
Пригорнувшись міцно до рідних людей, наче заспокоюєшся, і пошепки наївно просиш завжди бути разом.
Кльово написала:)
ВідповістиВидалити