На кордоні Польщі та Словаччини.

1
День напередодні свята почався з пакування наплічника, макаронів з сиром і смачного чорного чаю з барбарисом. Вночі була страшна злива, такого грому я ще в житті не чула. Але на ранок сонце час від часу вже давало про себе знати і ми вирушили.



Дорога до Чорного ставу була ранковою розминкою. Тут на висоті 1600 м живуть качки, і вода зовсім не чорна, а така темно синьо-зелена. Попрощавшись з Юлею та Андрієм (їхній шлях нині прямував на перевал і вершину Szpiglasowy Weirch) ми рушили на Рисі. Підйом як почався крутою стежкою так і не давав розслабитись аж до самої вершини. Спочатку була зелена трава, потім сипуха, а далі ланцюги. Люду багато, на маршруті моментами затори, коли мені ставало важко, я дивилася на тих дідусів і думала якщо вони можуть то і я не поверну назад. Хоча між нами усіма була одна відмінність, всі люди йшли з невеликим рюкзаками, а у нас плани переночувати на словацькій стороні, тож захопили з собою все необхідне і трохи більше.


2 наше сімейство на фоні Чорного ставу. Фото Олесі Куцір

3

4

5

6 Чорний став і Морське око

7
За 3,5 години ми на вершині, людно, місця мало, вітряно і страшенно хочеться пити. Воду ми бережемо для ночівлі, в притулку вона дорога. Хоча як виявилась згодом, можна без проблем набрати талої води біля сніжника.
З словацької сторони все набагато простіше, ніяких ланцюгів, на гору підіймаються цілі сім’ї, люди різного віку і способу життя.


8

9

10

11

12
До хати під Рисями пів години, це найдорощий притулок в Татрах, все тут приносне. Тут є все що забажає душа голодного туриста, от тільки треба гроші. Для нас, простих українців, ціни високі, для європейців – посередні. Ми спокусились на пиво за 3 Є на трьох).
Нічого не бронювали, думали, якщо що спатимемо на підлозі, але як виявилось згодом ціни однакові. Нам пощастило і було два двоспальних ліжка за 15 Є з носа.


13

14

15

16

17 креативний туалет з величезним вікном у середині)

Вечором почалося найцікавіше, після дуже смачного пшона полізли знов вгору. Вже нікого там не було, тож ми вмостились і спостерігали.
Ці гори мені дуже нагадали Кавказ,хоча льодовики домалювала уява.
Сонце сідало, недалеко від нас пробігала косуля, поряд коханий чоловік, хотілося дякувати за щастя навколо.


18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31
Ранок моїх 26 був вітряним і пасмурним, ми прокинулись о 6 годині, тихо зібрали свої речі, що б не побудити французів і знов вирушили вгору. Підйом дався непросто, пориви вітру інколи збивали з ніг, страшенне серцебиття, організм ще непрокинувся, а його вже кудись женуть. Недалеко від вершини знайшли місце, трохи захищене від вітру і почали снідати.


32

33

34
Після чашки чаю і порції гречки стало легше, ми швидко піднялись по навітряній стороні, не затримуючись на вершині Рисі, почали спуск. Сходити вниз по ланцюгах, як на мене, було простіше ніж підніматись. На Buli pod Rysam, з якої добре видно озера, ми розпили Coca-Сolu, неймовірно влучний подарунок від Олесі, пустили гудок Юлі з Андрієм, що з нами все добре, скоро будемо.


35

36

37 це не від чорниці. Зривати ягоди в нац. парку заборонено....)

Останні кілометри до наметового поля тягнулись чомусь дуже довго, я мріяла про сандалі, чай і кільку в томаті.
Так добре коли тебе чекають, Юля з Андрієм подарували нам найсмачніше у світі пиво, напоїли, нагодували, а ще дуже потішили несподіванкою. І всі на маршруті знали що у мене свято)


38 фото Юлії Луць

фото Іри та Мирослава Дзвонковських