Macaners

Від Сальдеса до Маканереса дорога недалека, ми весь час оглядалися у пошуках місцини під палатку і хороших видів на Педрафорку. Але майже уся територія вздовж дороги була обвішена вивісками «Приватна територія». Аж у самому Маканересі ми знайшли невелику рівну галявину і між деревами розклали намети.
Мені ці кілька хат селом назвати важко, скоріше хутір, але іспанці мабуть не мають такого терміну)) Як і Сальдес, Маканерес складається з кількох кам’яних будинків і храму.
Ми прокинулись дуже рано, пригадую як тільки сонце виглянуло із за пагорбів то зразу заспівали дзвони, сповіщаючи початок нового дня. Людей тут не багато і це дуже дивувало. Красиві будинки, доглянути подвір'я, собаки і майже жодної живої душі.


1




2

3

4

5

6 фото Юлії Л

7

8 ще день тому ми були там на хребті)

9

10 в єдиному місцевому кафе

11 Рожева гора на світнку

12

13

14 фото Андрія Л.

15

Ми заглянули у єдину кав’ярню в місті, щоб розпитати за автобус.. але навіть з розмовником бесіда не клеїлась, тож ми замовили каву і стали чекати.
Розклад, що ми знайшли на зупинці був по каталонськи, важко було розібратись що й до чого. В Іспанії транспорт курсує в будні і вихідні по різних графіках. Одним словом ми щось таки не зрозуміли.. бо автобус не приїхав))) і я була цьому дуже рада.

В перший день, коли ми намагались з околиці Жирони доїхати до м.Вік, нашу карту переїхав грузовик). Це була не перша невдача в той день і ми вирішили згортатись та сідати на автобус.

Але на цій гірській дорозі все виглядало значно позитивнішим. За 30 хв. ми зупинили першу машину для Ю+А, молода пара їхала якраз у м. Берга. У них була досить велика машина, але вільних сидячих місця було тільки два, ми жартували, що якби то була Україна то точно всі б вмістились)).

Потім нам швидко зупинився молодий іспанець, який не знав ані грама англійської, але дуже багато посміхався. З ним ми проїхали тільки половину дороги. Далі було як в кіно). Ми добряче зголодніли і недалеко від траси помітили дику яблуню. Це нас дуже втішило. Поки Мирко трусив яблука я продовжувала стопити. Дуже скоро мені зупинилась машина, але проїхала трохи задалеко. Тож я гукнула чоловіка, який вибіг з корчів, накинула на плечі величенький рюкзак і попрямувала до водія. Було помітно невелике здивування, але хлопчина виявився дуже милим і НАЙГОЛОВНІШЕ він знав англійську!!! Нарешті можна було з кимось поговорити, він розповів про ті порожні села, що ми бачили. Люди звідтам давно переселились у міста, там де є робота.Будинки використовуються як дачі чи здаються туристам. А ще він любить гори і займається скелелазінням. Тож ми не могли наговоритись. Я вперше була в країні, де важко порозумітись, іспанці дуже погано знали англійську.. а ми зовсім не знали іспанської… я навіть не думала що це створить такий внутрішнім дискомфорт . Ось так ми доїхали до Берги, де зустріли Ю+А. Автобус до Ріполя був аж зранку і ми були змушені залишитись, як виявилось згодом місто – чудове.


16

17

18

19 можливо комусь цей розклад стане у пригоді)

Я вже майже добралася до моря, думаю як тільки вдарять сильніші морози покажу які там фантастичні бухти, скелі, кактуси і кораблики =)