20 січня 2013

Це було тиждень тому, коли дуже хотілося в Карпати. Ми взяли з собою багато теплого чаю з кексами, домашнього вудженого сала, замість мандарин цього разу були яблука та банани. На початку села Труханів один вуйко сказав що ми дивні, раз хочемо пішки дійти до Скель Довбуша, але для нас дивних такі прогулянки важливі ;)

Перша галявина на хребті зустріла короткочасним сонцем, яке собі стрибало з однієї полонини на другу. З одного боку видно долину річки Стрий, яка наче ворота в Карпати, а з іншого затягнуті хмарами гори, мабуть на Парасці непогода.

Ми топтали сніг поряд з слідами різних звірів, намагаючись вгадати хто тут пробігам перед нами. Одні з них були досить великими і наша уява намалювала вовка, а дехто навіть почав трішки хвилюватись ;)

Ось так фантазуючи, згадуючи Грузію ми вирішили скоротити шлях і зблудили. Але так мало статись, бо інакше не побачили рудої лисиці.
Коли бродиш ярами, горбами, струмками без стежки уявляєш себе тут першовідкривачем. І ліс тоді здається таким чудним, наче з віршів Ліни Костенко.

І якщо вперто йти вибраним напрямок є всі шанси натрапити на ціль. Хоча був момент коли я майже зневірилась, то мабуть голод закидав дурні думки))) Але голос в лісі направили нас на вірний шлях і ось ми вже на маркованій стежці, а за кілька хвилин крізь дерева починають виглядати засніжені скелі.


1



2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Дубовий Нестор дивиться крізь пальці
на білі вальси радісних беріз.
І сонний гриб в смарагдовій куфайці
дощу напився і за день підріс.
Багряне сонце сутінню лісною
у просвіт хмар показує кіно,
і десь на пні під сивою сосною
ведмеді забивають доміно.
Малі озерця блискають незлісно,
колише хмара втомлені громи.
Поїдемо поговорити з лісом,
а вже тоді я можу і з людьми.

(Ліна Костенко)