Буває сидиш собі по другу сторону кордону, дивишся рекламу про те як добре у їхньому Закопаному і мрієш про сніг. На рахунку майже нуль і як добре що хтось вигадали Wi-fi. Відправляєш лише один лист із ідеєю поїхати на Буковель, а за годину тобі приходить відповідь, що вже заброньовано місце в автобусі. І ти мчишся через ті кордони, підганяєш подумки водія шегинської маршрутки, забігаєш на кілька годин додому, пакуєшся і потім цілу неділю під чистим небом і сліпучим сонцем катаєшся так, що вкінці, на найпростішій трасі, ледве волочиш ноги.
Обвітрене почервоніле обличчя, потріскані губи, ниття мязів і велике бажання поспати – це мабуть ознаки побічної дії таких вихідних)))
Немає коментарів:
Дописати коментар