Веломандрівка околицями Дністра

 Моя третя велопоїздка на Дністер і все не можу перестати захоплюватись.
Ми всі були вперше в цих краях, звісно про Заліщики, Нирків чули багато, але реальність виявилась значно цікавішою ніж очікували.

 До Коршова прибули потягом, мажорно в купе. Ми довго мудрували, як розмістити велосипеди і в результаті наше купе виглядало, як завалений барахлом гараж))
Погоду обіцяли не дуже оптимістичну і майже одразу нас наздогнав перший ранковий дощ, потім був ще обідній і післяобідній, тож нам залишалось лиш крутити педалі і час від часу відшкрябувати багно.

такі милі друзі

За селом Ісаково закінчився асфальт і почалась трав'яниста стежка полем до водоспаду Дівочі сльози. Про це місце вперше почула від Ігора Магновського і одразу занесла його у свій wishlist . У своєму фб і блозі він розповідає про маловідомі цікаві місця, які не десь далеко, а тут поруч.

Спочатку дорога була приємна, а потім почалось багно, де ми здебільшого пхали велосипеди. Грунт тут особливого червоного кольору.

   Нарешті добрались до Дністра, а тут спокій і краса. Відмили трохи велосипеди і пішли шукати водоспад, але не встигла далеко заїхати, як нас наздогнала гроза з градом.

З кульків, які ми використовували, як велочохли, поробили собі модні дощовики).
До водоспаду треба йти вверх по течії ще десь хвилин  15-20.
Тепер це мій улюблений водоспад в Україні. З травертинових скель стікає безліч малих струмків, це місце покрите мохом виглядає досить химерно. 

 Чуток зле склеєна айфоном панорама, але загальний образ можна вловити, хоча звісно краще дивитись на це все вживу.

Далі нас чекала дорога в с.Лука, до кемпу Білий Бізон. Місцеві рибалки розповіли, що вздовж берега є стежка, тож ми з великою насолодою їхали до місця ночівлі.  Це був один з найкращих відрізків маршруту.
Кажуть, що така стежка є аж до Заліщик, правда в кількох місцях розмита.

До кемпу приїхали близько 8 вечора, там нас чекала гаряча смачна вечеря, теплий душ і м'ягке ліжко.  Коли вода хлюпає в кросівках такий комфорт безцінний.

 Ранкові тумани з нашої тераси.
 Місця тут мальовничі, поруч Дністер, а за ним стіна з лісу. Поки гуляла по території встигла познайомитись з місцевими їжаками і білкою.
Тут можна почитати більше про Білий Бізон

Недільного  ранку нас чекали вареники з мискою домашньої сметани, майже як вдома).

 Щоб трохи себе пожаліти і зекономити сили вирішили замовити в хлопців трансфер до Городенки, про що не пошкодували, бо маршрут горбатий і рівні ділянки тут рідкісна радість.

Спуски до Дністра приємні, машин не багато, природа красива, температура комфортна. З таким настроєм докрутили в с. Устечко.
В селах рясно квітнув бузок, я інколи навмисно їхала повільно, щоб надихатись. А ще було помічено багато черешень, яблунь і горіхів.

Міст розділяє Франківську і Тернопільську область.

Дві вежі, стіни костелу і ще кілька розвалених споруд, це все що залишилося від зниклого міста Червоногорода.
До Першої світової палац мав вишукану терасу в італійському стилі та колонаду з 6 кам'яних колон, був оточений великим ландшафтним парком із фонтаном.
Під час 1-ї світової війни палац зазнав значних руйнувань, і його більше не відбудовували. Довершила руйнування 2-га світова. А в 2013 р обвалилась частина однієї з веж.
Уже ввечері ми прочитали, що поляки планують виділити кошти на реставрацію даного замку.

 

Дорога до замку веде через дитячий табір, туристів тут досить багато, але більшість кучкується біля водоспаду.

Водоспад розташований на річці Джурин, яка потім впадає в Дністер. Сюди ще можна доїхати лісами з с.Устечко, але через суботні дощі ми вирішили відкласти цю затію і обрали типову дорогою через Нагор'яни.

За легендами, водоспад був створений штучно турками під час облоги. Щоб здобути замок, турки перерубали кам’яний кряж і відвели сюди повноводну тоді річку, яка до цього робила кількакілометрову петлю і огинала пагорб з замком. У такий спосіб турецькі війська звільнили собі шлях до замку. Однак прорив кам'яного уступу міг відбутися і без допомоги людини.

Повна висота водоспаду 16 м, ширина — до 20 м, кількість каскадів — 3.

У навколишніх селах часто використовують у будівництві місцевий червоний камінь, отак ідеш собі вздовж такого паркану і уявляєш себе десь в Італії.


До Заліщик ми їхали втомлені і голодні, наші душі лиш гріла мрія побачити захід сонця над Дністором.
Через місто проїхали на одному дихання, дороги увесь час вниз, після мосту нас чекала Чернівецька область і нестерпний підйом в с.Хрещатик. Не знаю на якому за рахунком  диханню ми виїхали на гору, але таки встигли на захід.

Панорама тут прекрасна, Заліщики досить велике місто, районний центр.
Колись тут вирувало активне життя, був курорт, виноградники, курсував прямий потяг з Львова.
Зараз ситуація значно сумніша, навпроти більшості потягів, є наліпка "відмінено", пляжі певно вже давно заросли, виноградники знищили за Хрущова.

За цю мандрівку бачиш, який потенціал має Дністер, тут так багато всього унікального і цікавого, чудовий клімат і безліч варіантів для активного відпочинку, сплави, велопоїздки, польоти на парапланах, дослідження місцевих печер і так далі...

ну а ми ще тут довго сиділи, пили гаряче вино з медом і доїдали останню плитку шоколаду.

Трек - День 1 День 2