Одна музика на двох в електричці, автобус до Нижніх Воріт, майже пропущений автобус до Біласовиці))), полювання на яблука, стежка вгору і наша вершина, на якій немає ні душі.
Люблю гори за те що там відчуваєш ті речі які насправді тобі потрібні, нема зайвого гриму, пафосу, реклами. Там відкривається те справжнє, щире, тепле, наївне щастя. Радієш сонцю, пожовклому листю, випадковим перехожим на маршруті, мороженим ягодам, скелі яка прихистить від вітру, заходу сонця, теплому вогнищу…
Буковецька полонина неперевершено красива, стрімка і тепла зі сторони Закарпаття, полога і вітряна зі сторони рідної Львівщини. Таке враження що ти йдеш на межі двох реальностей, і можеш звернути куди заманеться.
Вирушали з дому з чітким планом Біласовиця – Пікуй - ночівля біля перевалу Руський шлях - Сянки. Перша половина маршруту нам вдалась, от тільки не знайшли хрест на перевалі і в сутінках зайшли трохи далі…. Примітивши затишне місця за скелями ми вирішили залишитись.
Коли нас огорнув вечір, вогнище освітлювало маленький клаптик землі ми бачили як внизу горить світло в чужих вікнах, там де панує зовсім інше життя; над нами пролітали птахи, тікаючи в пошуках тепла…. в руках був теплий чай, велись розмови і всередині жило неповторне відчуття затишку.
Ранковий туман вніс свої корективи в наш план, ми вдруге піднялись на Пікуй, хребет зустрів приморозками і шаленим вітром. І знов вершина, щось солодке, залишки холодного чаю, спуск в село, пиво з фетою, автобус до Стрия, смачнющий омріяний борщ в гостях у Саші з Олегом і дорога додом в тамбурі електрички….
Можливо не все заплановане збулось, але це неважливо, коли згадуватиму ці вихідні в думках зразу виринатиме щось дуже тепле, ніжне, щире і неповторне.
Немає коментарів:
Дописати коментар