Ушгулі. Колір

1. монастир Ламария. фото


Поки ще фото з Туреччини відлежуються, залишилось ще кілька слів про Грузію.
Ми планували доїхати до Ушгулі автостопом , пробути там два дні, сходити до льодовика Шхари і через хребет перевалити у Нижню Сванетію. Але погода внесла свої корективи, в Местії при перегляді прогнозів погоди, які обіцяли грози, ми помітили що давно не бачили наших штормових курток, почали шукати і немає. А ж потім згадали, що залишили їх в одному селі, коли поверталися з Тоба. Їхати за ними зараз не було змісту, тож понадіялись, що пощастить.
Автостопом проїхати нам вдалося лиш половину дороги, далі машин було мало, сонце пекло нещадно, час спливав і ми підсіли до туристичної групи. Приїхали в Ушгулі, а там краса, пройшлися в сторону монастиря і знайшли чудове місце для ночівлі з краєвидами для душі. Загалом немає проблем з місцями під намет.








2.фото

3.

4.

5.фото

6.

7.

Ранок був похмурний, ми залишили речі в монастирі і пішли гуляти до льодовика, десь на півдорозі набігли хмари і почало блискати та гриміти. Спочатку думали минеться, пройде боком, але не так то було. Тож закутавшись у накидки для рюкзаків повернулись назад. В селищі поселились у гестхаузі, як виявилось це була хорошою ідеєю, бо в ночі була страшенна буря.


8.фото

9.фото

10.

11. Такі крісла різбить місцевий вуйко. Розповідав що на ньому відтворена історія його родини і робив його для свого сина. Також казав, що різбив стільці для Саакашвілі і Ющенка. В Ушгулі тримає гестхауз, кафе для туристів і має майстерню.

12.фото

13.фото

14.

15.

16.

17.

18.

19.

20.

21.фото

22.

23.фото

24.

25.

26.

27.

28.фото

Ранок після грози невіщував нічого хорошого, дорога перетворилась в болото і час від часу знов падав дощ. То ж ми приєднались до групи туристів з Ізраїля і вирушили до Местії. Добряче мокрі, простоявши десь півгодини під дощиком, нарешті застопили машину до Зугдіді. Нам невпершезупинився mitsubishi L200, вже встигли полюбили цю машинку. Водій Мераб, власник будівельної компанї, яка будує в Местії гірськолижний курорт, був дуже цікавим спірозмовником і доброю/співчутливою людиною. Коли почув про наші дощовики забуті за 20 км від Зугдіді, залюбки запропонував нас туди завести, щоб їх забрати, а потім успішно відвіз на вокзал.