Самцхе-Джавахеті. Дорога до Вардзії

1.
Останній запис про серпневу Грузію. На кінець залишилось місце, що причарувало. Ми і не сподівались, що дорога до Вардзії може бути такою цікавою.
Ідею почерпнули в Андрія http://www.autotravel.ua/blogs/4f27ad8d9b1f3/4f6c74638cbfb/
В останній день, перед від'їздом, я натрапила на його розповідь про Вардзію. Зачепило, тож на всяк випадок роздрукувала карту району і побігла пакувати речі.
Так як в Ушгулі нам з погодою не пощастило, з’явилися вільні дні і було вирішено їхати до Тбілісі. Там зранку випили кави, прогулялись сонними вулицями і сіли на маршрутку до Марнеулі. Дуже запам’ятався вітер, що гуляв в автобусі, так-так грузинські бабусі/дідусі не бояться відчиняти вікна маршрутки навстіж.




2.

Вийшли ми на повороті до Цалки, поки пакували фліси нам зупинилась перша машина, кузов якої був заповнений ящиками з помідорами, а переднє сидіння займав вуйко з величезною вагою. Мабуть наші наплічники не були аж такі великі,бо їх легко запхали в шпари між ящиками, тай вага виявилась компактнішою ніж я думала. Тож ми в легкій тісноті рушили в дорогу. Здебільшого розмовляли про сільське господарство Грузії, рецепти шашлику і весілля сина. Коли вони почули, що на нашому святі гуляло 60 гостей то дуже довго сміялись, казали що в них більше на день народження приходить.
Вийшли далі за Цалкинське водосховище, нам подарували пакет помідорів і поки ми ловили наступну машину нас встигла підгодувати місцева бабуся.
Самцхє-Джавахети – область на півдні Грузії, межує з Туреччиною та Віременією. В цих краях живуть переважно вірмени, колись тут було ще багато греків. Це що це правда встигли переконатися коли сіли в наступну машину, водій якої був грек, а його друг вірменин. Вони нам розповідали про вовків в ближніх горах, про старі вірменські церкви, які зараз відновлюють, про будівництво нової залізниці в Туреччини і як тут живуть люди. Загалом живуть бідно, займаються переважно випасанням худоби, рибальством і землеробством. Усю дорого бачили лиш невеликі села.


3.

4.

5.

6.

7. Оці от горби мають біля 3000 м. Найвищий з них - Діді Абулі 3300 м

8.

9. Паравані – найбільше озеро в Грузії, розташоване на висоті 2073м. Максимальна глибина 3 м.

10.

11.

12.

13. Saghamo lake

14.

15. місцева бричка)

16.

17.

18. в процесі реставрації

19.

20. оці загорожі з пресованих кізяків в зимку підуть на опалення будівель

21.

22.

23.

24 українець, вірменин і грек

Ось так ми доїхали до повороту в с.Кумурдо. Далі пройшовши кілька метрів нам зупинився вуйко, який займається прокладанням води в місцеві села, державна програма. Він погано орієнтувався в місцевих архітектурних цінностях, тож ніколи не чув про церкву без купола і згодився допомогти нам її знайти.
Храм Кумурдо - кафедральный храм в Грузії, побудований в Х ст. абхазькими царями. Має унікальне планування.
Навколо нас зразу почали збиратися діти, щось там жартували, ховалися за дерева, а один хлопчина, який мінімально знав російську, спитався чи я не була у Франції, бо він мріє туди поїхати.


25.

26.

27.

28.

29.

З одного боку села рівнина, а з іншого суміш здивування і захвату - канбйон вздовж річки Кури. Так як ми не могли відрватись було вирішено залишатися тут на ночівлю. Діти, як виявилось нікуди не ділись, а весь час за нами спостерігали. Коли ми розкладали намет, вони почали наближатись все блище і блище. Так як з них ніхто не знав російської ми обмінювались лиш жестами. Мирось дозволив їм потусити всередині намету. Вони були щасливі, мабуть туристи тут бувають не часто). Потім діти побігли домів і повернулся з свіжоспеченими булочками , фотоапаратом, та російськомовним другом. Вони довго з ним радились, що саме в нас питати і вламували щоб він попросив нас зробити спільне фото.


30. с. Кумурдо над канйоном

31.

32.

33. одне з мої улюблених фото мене)

34.

35. десь там внизу Вардзія

Ранок, як завжди, був хмарний. Ми встигли познайомитися з місцевим щеням, навчити дітей складати намет і користуватись трекінговими палицями.


36.

37. долина річки Кури

38.

39.

40.

41.

Почали спускатися каньйоном і встигли натрапити на злих собак, а потім на закинутий яблуневий сад. Одне компенсувало інше. Бачили навіть якесь маркування. Спустились ми до монастиря Vanis Kvabebi. Обдивившись злегка, нас трохи піджимав час, пішли до Вардзії. Щоправда по дорозі нас перестрів дідусь, який заманювати в гості домашнім вином, то був обід і вина нам не дуже хотілося, але дідусь був наполегливий. Його дружина за кілька хвилин накрила стіл домашнім хлібом, сиром, салатами, соусами і вареною картоплею ( за нею ми вже добряче встигли скучити). Тож приємно прогомонівши з ними десь годину, обмінялиcь контактами і рушили далі.



42.

43. монастир Vanis Kvabebi

44. добрі люди!

Ну от вона Вардзія. Печерний монастирський комплекс заснований за цариці Тамари. Протягом 900 м уздовж лівого берега Кури в прямовисній стіні туфової гори Ерушеті (Ведмежа) висічено до 600 приміщень: церков, каплиць, житлових келій, комор, бань, трапезних, бібліотек. Приміщення комплексу йдуть на 50 метрів углиб скелі і піднімаються на висоту у вісім поверхів. Збереглися потаємні ходи, що зв'язували приміщення, залишки водопроводу і зрошувальної системи.


45.

46.

Десь годину витратили на огляд монастиря і пішли розпитувати за транспорт до Ахалцихе. Самцхе-Джавахети прекрасний регіон, ми обов'язково повернемося на довше. Вардзія тупікове місце,тому після обіду з транспортом тут було не густо. Але згодом нас згодився підвести місцевий священник. Далі ми планували їхати до Батумі, дорогою через гори виглядало недалеко. Але священник почав нас переконувати, що краще їхати через Кутаїсі, бо через перевал ніхто не їздить. Ми якось не дали томі віри і таки вирішили стопити в тому напрямку. Нам довго ніхто не зупинявся, аж поки до нас не підїхали полісмени, розпитавши що і як пояснили, що таки дорога погана, тому шанси проїхати дуже малі. Ми слухняно поміняли напрямок.
Десь за 15 хв. нам зупинився великий чорний джип, за кермом був Різо, начальний поліції регіону, колишній керівник охорони Іванішвілі. Тож багато розмовляли про політику, про те як Саакашвілі щемив бізнесменів, про амбітний проект Анаклії, який зараз вирішили призупинити, як малоперспективний. Це все ще одна сторона медалі, але Саакашвілі всерівно для мене залишається кращим!. Ось так ми доїхали до Боржомі і після розмови Різо з охороною нам дозволили поставити намет в центральному парку.
Наступного дня ми без пригод добралися до Батумі, запам'ятався хлопчина, що підвозив нас до Кобулеті . Коли виявилось що ми з ним ровесники був дуже здивований, сказав що в нашому віці тре бути серйознішими))).

фото та



47. на автостанції в Батумі