В останній день осені

Насправді ми з Миросем два ліньтяї, прокинувшись того ранку і побачивши похмурий Львів, так хотіли все відмінити і залишитись в теплому домі. Але небажання виглядати слабаками в очах Івана та Олесі таки змусило нас піти робити каву =)

 2

Дорога промайнула швидко і чим далі в гори ми їхали тим частіше почало проглядатись сонце. 

Припаркувались, поснідали, закутались і рушили. Як виявилось закутались дарма, йшлося спекотно.

 3

 4 ліс змінюється з висотою

 5

Наразі хмарно. Люди, які спускаються з вершини, розповідають нам про СОНЦЕ, але я щось стала песимісткою і була переконана, що поки ми туди дійдемо по любому все затягне.

 6

8

 9

Іван показав нам нову дорогу  і Пікуй з цього боку виглядає цікаво.  Біля останнього підйому вирішили не йти стежкою, а прямувати через зарослі обмерзлої чорниці до місця звідки пробивалось сонце. Куди не глянь казка, насолоджуємось.
 

 10

 11

 12
На хребті потрапили в інший світ сонячного Закарпаття, ні хмаринки, лише тепле сонце.

13 красивий Пікуй

 14 видніється г. Гостра

 15 деталі

 16 цей кущ трави певно росте по межі Львівської і Закарпатської області

 17

 18 на фото ліворуч Мирось каже Івану, щоб той виліз на камінь і його сфотографують. Але Іван не зацінив ідеї, довелось лізти самому)

 19

 20 квітне чорниця

 21

 22
Маршрут підйому нам сподобався і тепер він улюблений. Стежки практично не видно, потрібно маневрувати між камінням і це робило наш день ще прекраснішим.

 23 фото від Мирося

 24

 25

 26

 27

 28 майже вершина

 29
З вершини Пікуя нам відкрились всі бонуси цього дня. Рівень щастя зашкалював. Мама по телефону жалілась на погану погоду у Львові, а ми стояли на межі і бачили хто притримує ті хмари.

 30.

 31

 32

 33 прийшов час обіду, хлопці-молодці знайшли кілька гілочок

 34 шаманять

 35 насолоджуються

 36 а сонце продовжує швидко сідати, Олеся зробила нам спільну фотографію і ми побігли

 37

 38

  39

 40

 41 полонина Руна

 42

 43 суворий сніжний краб

 44

 45 на горизонті, з-під хмар видніються польські Бещади. Ех, шкода ми без намету, а то б заночували між тих каменюк і хмар.

Бігли ми довго, лише на фото здається що ще трішки дотиснути і ти будеш на краю. Хоча направду я жалкую, що все якось так швидко минуло. Не встигаєш озиратися , бо світ навколо швидко змінюється.
Було неймовірним задоволенням бути саме тут, знати що ти не проспав цей день. В цьому магія мандрівок, важко щось точно передбачити і завжди можна очікувати на несподіванки.

 46

 48 одна з улюблених вершин в Карпатах

 49 повертаємося і надіємося, що друзі там на вершині залишили нам трішки чаю

 50

 51 друзі - прекрасні, чай - найсмачніший!

 52 щаслива я

53 айфонопанорама від Мирося

Такий  був останній день цієї осені.