Час проведений в Tre Cime вирішила розділити на два записи, бо щось так важко відбирати фото))
п.с. всі фото клікабельні і можна розглядати у більшому розмірі
Вибратись з St. Magdalena не просто. Як виявилось автобус не тільки на Закарпатті практично відсутні в неділю, ай в далеких селах в Доломітах. Автостоп був припаскудний і ми втратили більше години часу, поки не зупинилось миле італійське подружжя. Вони відвезли нас до Bressanone, через якусь програму на телефоні дізнались як найкраще добратись до Moso. Зазвичай в мандрівки ми беремо з собою листівки чи фото з України та даруємо їх хорошим людям. І тільки тут стикнулись з тим, що кожного разу, коли я витягувала листівку всі думали, що я хочу заплатити за проїзд і різко тікали до машини, відмовляючись. Зрештою ми потім всі сміялись і розглядали фото рідного Львова.
Підвернута нога давала про себе знати, в потязі ми нарешті її нормально оглянули і втішились,що принаймі немає набряку. Але біль, коли я навантажувала її, була досить різка, то ж невідомо на що надіючись з двома пересадками добрались до Moso. Там нам пощастило і ми сіли на останній автобус аж до Hotel Dolomitenhof & Chalet Alte Post.
На годиннику була 16 45 і до притулку Локателлі, згідно дороговказів, було 3,5 год, набір висоти майже 1000м.
Вирішили спробувати йти, якщо мій біль буде не стерпним, то поставимо намет і переночуємо. Скажу чесно, коли ти мрієш ночувати в притулку, то перспектива спати в наметі не дуже тішить, ще й ідеальна погода і краєвиди надихали начхати на біль і втому та рухатись далі. Як виявилось, коли розходитись то нога дошкуляє менше, тому йшли ми майже без зупинок.
10. До притулку ми добрели вже коли геть стемніло за 2 год 40 хв. Довго шукали зимову кімнату, вона була за останніми дверима, які ми відчинили. 
11.Це був єдиний безхмарний світанок за усю мандрівку, тож ми не могли натішитись. Бігали туди-сюди намагаючись нічого не пропустити
28 далі буде
Немає коментарів:
Дописати коментар